«Головне для батьків — самим знати відповідь на питання» Яким я хочу бачити свою дитину в майбутньому?" — Ахмад фон Денффер

2 грудня Ахмад фон Денффер — письменник, перекладач, релігійний діяч Ісламського центру Мюнхена — зустрівся зі своїми українськими читачами в Ісламському культурному центрі Києва, де розповів про історію написання найвідомішої своєї книжки, «Іслам для дітей», поділився особистим досвідом виховання дітей у немусульманському суспільстві, відповів на питання аудиторії та підписав книжки на згадку всім охочим.

Ахмад фон Денффер зізнався, що був дуже зворушений теплими відгуками про його книжку, а також історіями про те, як ця робота, орієнтована на малюків, стала провідником у світ Ісламу для багатьох дорослих. Йому справді вражає, що збірка історій, написаних ним для своїх дітей, стала найпопулярнішою дитячою книжкою про Іслам у світі.

«Розумієте, на початку 70-х я був молодий батько, і мене турбувало, що мої діти — тоді їх було двоє — не мають доступної літератури про Іслам німецькою мовою. Не маючи ні педагогічної, ні психологічної освіти, я не вважав себе за найбільш гідну та найбільш відповідну людину на роль автора такої книжки, проте, коли ніхто інший за це не брався, то вирішив, що за це візьмуся я.

Спочатку не було потреби її друкувати: я просто записав ці історії, але розповідав їх переважно по пам’яті. Проте з часом інші батьки-мусульмани з етнічних німців зацікавилися ними, і мене закидали проханнями зробити „ще один примірник для друзів“. Отже ми, ініціативна група батьків, зібралися й стали думати, яким чином цю книжку можна видати ».

Він розповів, що в той час більшість мусульман Німеччини становили турки. Вони мали дві великі релігійні громади, й між ними були певні розбіжності. Невеличка група етнічних німців-мусульман підтримувала добрі стосунки з обома сторонами. І одним зі знаків благословення Всевишнього цій книжці стало те, що обидві організації виявили бажання видати її — шукаючи компроміс, щоб не образити жодну з організацій передачею права випуску першого тиражу інший, було досягнуто згоди випустити книжку всім разом. Таким чином, робота над виданням уперше привела їх до співпраці.

«Ми не хотіли нікого образити, бо кожна з груп хотіла стати тією громадою, що видасть першу книжку для маленьких мусульман німецькою мовою, отже домовилися, що буде аж три наклади одразу. Вони з’явилися майже водночас: один — від імені нашої маленької громади й по-одному від кожної з організацій. Я не планував нічого заробляти на цій книжці, й ми домовилися, що вони спільно фінансують перший наклад, а потім можуть продавати примірники книжки, щоб покрити свої витрати й використовувати кошти на наступні наклади, якщо буде така потреба. Також я дозволив вільне поширення й переклад „Ісламу для дітей“ будь-якою мовою. Мені здається, саме через те, що ніхто з нас не планував мати якийсь зиск із поширення цієї книжки, вона так поширилася, і її, без удаваної скромності, можна знайти практично в будь-якій країні світу, майже будь-якою мовою. Про існування багатьох перекладів я навіть сам не знаю, наприклад, тільки з сьогоднішньої бесіди з вами я дізнався про переклад кримськотатарською мовою».

Відповідаючи на питання про устрій суспільного життя мусульман у Німеччині і про його власний досвід виховання дітей у немусульманському суспільстві, Ахмад фон Денффер підкреслив, що самоізоляція ще нікого не доводила до добра, отже дитина має бути інтегрована в суспільство, де вона живе.

«Багато батьків дуже послідовні в тому, щоб приводити дитину до мечеті й дружити з гарними мусульманськими родинами, в яких теж підростають діти приблизно цього віку — і це, безумовно, правильно, це треба робити. Проте наш обов’язок, як батьків і матерів, полягає не тільки в тому, щоб соціалізувати дитину серед мусульман, адже в цьому разі вона буде зовсім не пристосована до життя в багатоконфесійному суспільстві. Так само пильно ми обираємо гарні мусульманські родини, з чиїми дітьми може подружитися наш малюк — усі ми знаємо, що серед послідовників будь-якого віровизнання є гарні й не дуже гарні люди — так само пильно ми повинні знайти й підтримувати дружні стосунки з гарними немусульманськими сім’ями. Це допоможе нашій дитині не тільки вирости гарною людиною, що бачить приклад гарних людей навколо, але й навчить її взаємодіяти з мусульманами й немусульманами, зберігаючи свою ідентичність і при цьому не відділяючись від суспільства, не відчуваючи себе в ньому чужим елементом».

Саме через це вони з дружиною вирішили перевести своїх старших дітей з ісламської школи до загальноосвітньої.

«Коли вчилися двоє старших дітей, ісламських шкіл ще не було, отже ходили до звичайної школи. Але коли школярами стали двоє наших молодших дітей, ісламські школи вже з’явилися, і це було наше з дружиною свідоме рішення: дозволити їм закінчити молодші класи в ісламській школі, щоб вони встигли виробити потрібні звички, а потім перевести до загальноосвітньої — щоб вони були так само добре інтегровані в життя німецького суспільства, як і в німецьку мусульманську громаду. Я не можу сказати, що це моя універсальна рекомендація для всіх, бо кожен випадок індивідуальний, але для нашої родини, як показало життя, це було правильне рішення».

Адміністрації гімназії «Наше Майбутнє», де навчаються переважно діти-мусульмани, Ахмад фон Денффер порадив налагодити відносини з іншими найближчими школами й регулярно провадити спільні заходи: спортивні змагання, конкурси на кращий малюнок чи найкращу саморобку та ін.

«Діти — вони заводять друзів набагато простіше й швидше, ніж дорослі. Навіть такі заходи допоможуть їм розширити своє коло спілкування й подружитися з однолітками чужої віри. І для них, коли вони подорослішають, не буде сюрпризом те, що спосіб життя інших людей може істотно відрізнятися. Водночас вони навчаться почуватися рівними й не соромитися того, що вони інакші».