Сьогодні до Ісламського культурного центру Запоріжжя завітали представники Місії ОБСЄ з прав людини. Їх цікавило, як останнім часом живеться етнічним та релігійним меншинам, чи мають вони якісь проблеми. Поважних гостей зустрічали голова кримськотатарської організації в Запоріжжі «Ана Юрт» Ніяра Мамутова та голова жіночої організації «Сафія» (входить до Ліги мусульманок України. — Ред.) Танзіля Іса.
Інспектори також хотіли знати, як живеться в Запоріжжі жінкам-мусульманкам, що їхня релігійна ідентичність очевидна для інших людей через убрання; які труднощі їм доводиться долати та як саме. Цікавилися й діяльністю Ліги мусульманок України.
Мусульманки розповіли, що нині розв’язується питання фотографування на документи в хустці (МВС обіцяє вирішити його позитивно. — Ред.), про заходи й цілі Ліги мусульманок України.
Ніяра Мамутова розповіла про мету створення організації «Ана Юрт» («Материнський дім»): сприяти розумінню земляками того, хто такі кримські татари, чим багата кримськотатарська культура, підвищити обізнаність з історією цього народу й тим, як складалася взаємодія кримських татар з українцями протягом століть, адже часто люди мають про це дуже приблизне чи дуже стереотипне уявлення. Одна з цілей — виховати в молодого покоління кримців, що позбавлені можливості жити на рідній землі, повагу до власних традицій та культури.
Говорячи про проблеми, відзначили, зокрема, що вже півтора року ІКЦ міста практично не отримує запрошень на публічні заходи на кшталт спільних молебнів за загиблими воїнами АТО. Викликає питання й позиція організаторів «Книжкової толоки», що торік узагалі відмовили ІКЦ в праві участі в цьому книжковому ярмарку (через те, що Центр, мовляв, презентуватиме релігійну літературу. — Ред.), а цього року дозволили взяти участь, але тільки з ісламознавчою літературою. Як же здивувалися мусульмани, яким не дозволили презентувати український переклад Корану, коли на тому ж ярмарку побачили стенди з Бібліями й Торами!
Окремий блок питань стосувався до життя вимушених переселенців із Криму та Донбасу — пані Мамутова й пані Іса відповідали на них, спираючись і на власний досвід, бо обидві свого часу разом з родинами мусили покинути окуповані території.