Не намагайтеся прожити життя своїх дітей замість них!

Якщо стиснути сказане родинним психологом Рифатом Сабітовим і шейхом Хайдаром аль-Хаджем на семінарі «Дитина не хоче вчитися: що робити?» до однієї фрази, то вона звучатиме саме так: «Не намагайтеся прожити життя своїх дітей замість них!» Як ця порада пов’язана з вирішенням проблем дитини в навчанні? — Прямо пов’язана, і про це з цікавістю дізналися батьки на семінарі з виховання дітей, що відбувся минулої суботи, 17 лютого, в столичному ІКЦ.

Чи розуміє дитина, для чого вчиться?

Поради психолога стосувалися світських аспектів життя та змусили батьків замислитися над такими, ніби простими, питаннями: кому справді потрібен ухил у певну галузь знань, усі гуртки, що їх старанно чи не дуже відвідує дитина? Адже діти не хочуть учитися не просто так. Якщо хтось не схильний до гуманітарних або точних наук, але має неабиякі мистецькі здібності — чи зробить його щасливим табель успішності з «дванадцятками», що коштували моря сліз і неймовірних нервових витрат? Чому малюкові докоряють відсутністю ентузіазму до плавання, шахів, іноземних мов і декоративно-вжиткового мистецтва, якщо його записали на них лише для того, щоб він здійснив мрії батьків про ці гуртки? Чи справедливо позбавляти дитину її власного життя та використовувати її для задоволення нереалізованих амбіцій дорослих? Адже всі батьки зрештою хочуть для своєї кровинки найліпшого, бажають, щоб вона була щаслива. Чи буває щастя з примусу?

Ще один важливий аспект: дитина повинна розуміти, нащо вона вчиться, що це їй дасть у майбутньому. Звісно, «батьки так хочуть» — вагомий аргумент для дітей, що з природи намагаються годити батькам, та не в усіх це виходить. Проте діти не роблять нічого «на зло», поки не навчаться цього в дорослих! Не думайте, що дитина замала й не зрозуміє важливості навчання. Саме ті батьки, що добре знають своє дитя, здатні добрати ключика до його натхнення та мотивації — або ж, навпаки, навіки його перекрити.

Усвідомлення цінності себе як особистості та власних інтересів формується в родині

Часто-густо батьки, намагаючись виховати в дитині щедрість і співчуття, досягають чи не протилежного ефекту, коли послідовно, щоразу в конфліктній ситуації, стають не на її бік, навіть не второпавши, що сталося. Забрали іграшку? — Хай пограють, ти ж не жадібний... Чом таки не виказати повагу, не  спробувати спершу зрозуміти позицію своєї дитини? Допоможіть усвідомити емоції, сформулювати на словах, що вона відчуває і з яких причин — це надзвичайно важливо як для малюків, так і для підлітків, — а вже потім вирішуйте ситуацію. Все одно в стані емоційного збудження син чи донька просто не почує ваших повчань.

І, звичайно, не можна підривати  віру дитини в себе, коли в неї щось не виходить. Навпаки, підбадьорте, переконайте, що завжди готові підтримати й допомогти. Коли щось не вдалося — це вже стрес — та ще називають дурнем, безнадійним тощо — невже з такими наставленням дитина успішно ввійде в доросле життя? Часто батьки ламають волю дітей, а потім, коли ті вже дорослі, нарікають на брак у них вольових якостей, — але ж де взятися цим якостям, як не закладено самі основи для їх виховання?

Психолог також порадив, як обрати дитсадок або школу, бо колектив, що в ньому дитина буде більшу частину дня, напевно справить на неї вплив.

Основу моральності й поведінки в різних місцях і ситуаціях закладають у родині

Шейх Хайдар аль-Хадж, звичайно, посилався на Коран і хадиси, але казав здебільшого про те, що бачимо щодня. Він зауважив, що діти не стають «неконтрольовані» спонтанно — вони лише відтворюють поведінку, прийнятну в родині. Чи можна сподіватися, що дитина шануватиме мечеть як місце поклоніння, якщо з нею про це ніколи не говорили вдома, або й гірше — якщо вона не бачила прикладів такої поведінки від батьків?

Говорили й про шкоду гіперопіки. З одного учня шкільного віку, що ходить на уроки Корану, батьки знімають куртку, шапку, навіть роззувають його, —  і шейх завжди від цього відраджує: якої самостійності можна далі чекати від задушеної надмірною опікою дитини? Він порадив визначити сфери відповідальності дитини, вважаючи на її вік, і не робити все за неї до повноліття. Звичайно, нерозумно вимагати, щоб немовля готувало обід, однак уже в півтора-два роки можна долучати маля до прибирання іграшок. Дитині, що хоче сама роздягнутися чи вбратися, слід давати таку можливість і планувати виходи з дому з запасом часу на самостійне вдягання.

Шейх звернув увагу, що дітей слід долучати до процесу прийняття рішень, пояснюючи їм причини тих чи інших правил або змін у житті. Слід дослухатися до їхньої думки, але не вдаватися в крайнощі, потураючи кожній забаганці.

І, вкотре перегукуючись із попереднім лектором, шейх Хайдар наголосив: дитині надзвичайно важливо знати, що вона може прийти до батьків зі своєю проблемою, і її почують — бо захочуть почути.