Життя в Кримському ханстві та перша анексія Криму очима турецьких дослідників

Подією, що 14 грудня зібрала фахівців не тільки з різних куточків України, а й з Білорусі, Туреччини, Молдови та Азербайджану, стала Міжнародна науково-практична конференція «Мусульманська спадщина в Південній Україні: історія, культура, релігія».

Найбільше було гостей з Туреччини, вони привезли цікаві доповіді — результати напрацювань у турецьких архівах. Як відомо, Кримське ханство тривалий час було в васальній залежності від Османської імперії; османський султан навіть брав участь в обранні кримського хана — звичайно, лише з-поміж Гіреїв. Але вже найперший доповідач, всесвітньо відомий історик, філолог-арабіст Мехмет Максудоглу, що має досвід викладання в багатьох університетах світу, поставив під сумнів сам термін «Османська імперія»: майже п’ятдесят років досліджень османської історії переконали науковця, що через відсутність точних відповідників в інших мовах хибно вживають термін імперія щодо Османської Держави — саме такий переклад є найточніший.

— Все починається з імені: варто лише змінити чиєсь ім’я, і люди його не бояться. <…> У літературі ми бачимо назву «Османська імперія» — ця назва використовується навіть у підручниках. Наприклад, коли я навчався, всюди в книжках було написано «Османська імперія». А коли я вивчився — побачив, що це просто брехня. Тодішньою османською турецькою це державне утворення називалося «Величний Султанат Османів», і в європейській традиції цій назві найбільше відповідає визначення «Османська Держава». У сотнях, тисячах тогочасних османських документів ви побачите тільки цю назву. Але 1856 року, з початком міжнародного документообігу, у франкомовній кореспонденції почали використовувати французький термін «Османська імперія», хоча у внутрішніх документах і далі вживали винятково термін «Османська Держава» — аж до перевороту Ататюрка.

Тож, на думку дослідника, некоректно називати це державне утворення «Османська імперія», бо воно не мало головної ознаки імперії: Османська Держава не провадила політики експлуатації колоній. Це була радше політика захисту та опіки мусульман цілого світу й справедливості щодо немусульман.

До речі, професор Максудоглу за походженням — кримський татарин.

Ще один стереотип щодо Кримського ханства розвінчав у своїй доповіді «Бажане або небажане: наративи навернення в Іслам в XVII ст. в Криму» турецький дослідник Фірат Яша. Усупереч популярному міфу, що немусульмани наверталися в Іслам через порушення їхніх релігійних прав у ханстві, дослідник, пославшись на архівні документи, розповів: послідовники інших релігій мали окремі суди, регулювали родинні та майнові питання відповідно до власної релігійної традиції.

Щодо новонавернених мусульман, то, крім свідчення віри, вони здебільшого мусили робити ще й певні кроки для остаточної зміни свого життя. Зазвичай, щоб не розбивати компактного оселення різних релігійних груп в окремих кварталах, де все було пристосовано під потреби саме цієї релігійної громади, особа продавала свій будинок комусь зі своїх колишніх одновірців і переїздила до мусульманського кварталу, про що є чимало записів. Утім, була одна особливість: якщо Іслам приймала заміжня жінка, її шлюб «припинявся» — поки її чоловік вирішить, чи прийме Іслам. Якщо цього не відбувалося, такий шлюб розривався, відповідно до тогочасного розуміння норми «мусульманка не може одружитися з немусульманином». Водночас відоме рішення суду, датоване кінцем XVIII ст., де дівчина з мусульманської родини, що оголосила себе немусульманкою, одружилася з немусульманином. Цю справу слухали в суді за позовом її родичів про розірвання шлюбу. Їй запропонували повернутися в Іслам — релігії, що в ній дівчину виховували з семи років, але вона відмовилася, — і тоді суддя не знайшов підстав розривати її шлюб.

Була й ще одна особливість: після завоювання півострова Російською імперією новонавернені в Іслам намагалися якнайскорше змінити свої імена на кримськотатарські, щоби уникнути «автоматичного» приписання до парафій російських християнських церков.

Дослідниця Емель Кіліч у своїй доповіді «Від торгівлі до священних спонукань: купці-місіонери в Криму у XIII–XV ст.» розповіла про тісний зв’язок між появою чужовірних купецьких поселень у Криму з появою їх релігійних місій на півострові. Наприклад, мало хто знає, що свого часу в Криму діяли італійські католицькі місії: діяльність таких місій, пізніше погоджена на офіційному рівні самим ханом Узбеком, починалася саме з італійських купців, що компактно жили в Криму й провадили торгівлю.

Так само — й місії Вірменської апостольської церкви та навіть юдейські місії. Узагалі, окрім мусульман, на півострові були й християни: православні, католики, вірні вірменської церкви, а також юдеї — і це вплинуло на різні царини життя: від мистецтва та архітектури до літератури.

Дослідник зі Стамбула Григорій Мавров у своїй доповіді «Шагін Гірей — перший досвід модернізації в ісламському світі» розповів про спробу реформувати Кримське ханство, що закінчилася повстанням та анексією півострова Російською імперією.

Щоб допомогти слухачам відчути атмосферу кінця XVIII ст., пан Мавров почав свій виступ цитатою османського султана Мустафи III, що незадовго перед смертю сказав: «Світ перевернувся догори дном, і за нашої влади нема надії на ліпше. Лиха доля кинула владу в руки ницих людей; наші урядовці — злодії, що нишпорять вулицями Стамбула, і ми нічого не можемо вдіяти, тільки просити Бога про милосердя» — і це каже володар однієї з найбільших світових держав, що панувала на трьох континентах!

Кримський хан Шагін Гірей був чи не найперший володар мусульманського світу, що розпочав модернізацію. Утім, історія знає його як «модернізатора-невдаху». Замолоду, мандрувавши та живши в країнах, що відносилися до європейської цивілізації, він зміг побачити, що Захід стає сильніший, і намагався збагнути, чому так відбувається, намагався запозичити той досвід, що робить західні держави сильними. У чому ж полягали реформи Шагін Гірея? Передусім вони передбачали зміну політичного режиму та затвердження абсолютистського характеру влади хана. Перед цим хани абсолютної влади не мали: їх обирали племена, й вони керували на основі консенсусу найбільших племен, що їх обрали. Своє слово мав навіть османський султан, бо Кримське ханство було в васальних відносинах з Османською Державою. Звичайно, обирали з однієї династії — Гіреїв.

Шагін Гірей спробував перебрати на себе функцію вирішувати, хто стане наступним володарем. Він започаткував й інші масштабні перетворення, зокрема реформу Дивану — тогочасного виконавчого та дорадчого органу, а часто — інструменту впливу на хана. Шагін Гірей спробував зробити членів Дивану звичайними державними службовцями, що він їх призначав особисто.

Були й інші реформи: адміністративно-територіальна (виведення більшості земель із-під упливу племен), фіскальна (сувора звітність із зібраних податків), фінансова (новий монетний двір із сучасним обладнанням, купленим у Польші); серйозна військова реформа: уперше на державному рівні почали купувати іноземну зброю (перед тим вона була лише трофейна) та залучати до вишколу іноземних спеціалістів, запроваджували новітні системи тренування, мобілізацію селян, навіть немусульман! Для цих реформ треба було визначитися, скільки підданих живе на підконтрольних територіях, — відбувся перший кримський перепис населення, але загального захвату це не викликало.

У планах була модернізація портів і будування фабрик. Ще одне перетворення, судячи з усього, було заплановане під упливом часу, проведеного майбутнім ханом у Петербурзі: він хотів перенести столицю з Бахчисарая до Кафи (Феодосії) та побудувати там сучасний палац західного зразка — для цього запросив іноземних фахівців, передусім англійців.

Мы не знаємо, який був би наслідок цих реформ: спалахнуло велике повстання, внаслідок якого Шагін Гирея скинули. Незабаром він повернувся на російських штиках, але ненадовго, бо Росія вирішила припинити цей експеримент, анексувавши Кримське ханство.

На конференції виступили й інші гості з Туреччини: Алі Нурієв («Османський реформатор Алемдар Мустафа Байрактар — виходець з України») та Бурак Чалішкан («Відносини між Україною та Туреччиною»).

Нагадаємо, конференцію організували та провели Український центр ісламознавчих досліджень (УЦІД), Центр ісламознавчих досліджень Національного університету «Острозька академія», Громадська спілка «Всеукраїнська асоціація «Альраід» і Таврійський національний університет ім. В. Вернадського. Модерував захід відомий український історик, сходознавець, перекладач Корану українською мовою Михайло Якубович.