Одразу декілька народів пишаються творчою спадщиною Мухаммеда Асада

Саме такий висновок напрошувався під час виступів учасників Міжнародної науково-практичної конференції «Значення науково-інтелектуальної спадщини Мухаммеда Асада», яка відбулася 16 травня 2013 року. На запрошення організаторів відгукнулися понад 80 учасників, серед яких дипломати, політики, вчені сходознавці і ісламознавці з України, Польщі, Австрії. На жаль, не зміг прибути ісламознавець з Російської Федерації.

Тема конференції привернула увагу учасників з різних країн недарма, адже яскравою особистістю Мухаммеда Асада, його творчим і науковим доробком пишаються відразу кілька держав і народів.

Австрійські сторінки життя Леопольда Вайса

Повноважний і надзвичайний Посол Австрійської Республіки в Україні Вольф Дітріх Хайм виокремив оідразу кілька причин, з урахуванням яких творча і наукова спадщина Мухаммеда Асада є невід'ємною частиною австрійської науки. Львів у той час входив до складу Австро-Угорської імперії і носив назву Лемберг. Після Першої світової війни сім'я Вайсів переїхала до Відня, де Леопольд вступив до університету.

Крім того, пан Посол підкреслив надзвичайно важливу схожість між Україною й Австрією: корінне мусульманське населення. «Я вважаю це примітним, тому що в більшості европейских країн мусульмани представлені іммігрантами максимум в четвертому, п'ятому поколінні».

У 1912 році в імперії набув чинності закон про визнання ісламу однією з офіційних релігій, створюючи міцний фундамент для гармонійного і плідного співіснування представників християнства й ісламу. Це забезпечило сприятливу атмосферу взаємоповаги і терпимості, а також позбавило країну від безлічі проблем у майбутньому.

«Особистість Асада — ще один фактор, який об'єднує Україну й Австрію в ісламському питанні. Тому я підтримую дослідження його біографії і спадщини на рівні міжнародної науково-практичної конференції», — підсумував пан Хайм.

Вплив польської культури і романів Генріка Сенкевича

Богуслав Загорські з Інституту ібн Хальдуна (Варшава, Польща) обґрунтував, чому польська культура була одним з важливих елементів становлення особистості Асада.

Леопольд Вайс народився в період, коли мовою адміністрації у Львові була німецька. Однак місто продовжувало залишатися важливим центром польської культури, і навіть свідоцтво про народження хлопчика було оформлено саме польською мовою.

Юний Леопольд зачитувався романами Генріка Сенкевича, які в поєднанні з середовищем, що оточувало його в Галичині, сприяли відкритості змужнілого Вайса до інших культур у поєднанні з глибоким почуттям відповідальності перед іншими і смаком причетності.

Ось як пан Загорські охарактеризував особистість Вайса: «Асад був євреєм, який виріс у польському середовищі і одночасно — у німецькомовній імперії. Подорослішавши, він свідомо обрав для себе іншу долю, але при цьому ніколи не забував про своє коріння. Він став дійсно представником багатонаціональної ісламської умми, і відчував свою величезну відповідальність за її майбутнє, подальший розвиток і досягнення, ставши таким чином одним з найвпливовіших мислителів ХХ століття».

На рідній землі про Леопольда Вайса знає лише вузьке коло вчених

Мухаммеда Асада визнав світ, однак на рідній землі лише вузькому колу вчених відомо поверхневі факти біографії цієї видатної людини, не кажучи вже про повну відсутність робіт з вивчення спадщини Асада у вітчизняному ісламознавстві і сходознавстві.

Магістр шаріатських наук, голова ревізійної комісії ВАГО «Альраїд» Сейран Аріфов зі скорботою зазначив: «В арабському світі ця особистість і її роль вивчена різнобічно, а вчені України, на жаль, тільки починають роботу в цьому напрямку. Думаю, тут ще широке поле для вивчення і відкриттів.

Нам відомо, що Асада вважають «своїм» представники Австрії і Польщі через його походження, місця проживання і культурне оточення.

Водночас, Мухаммед Асад стояв біля витоків Пакистанської і Саудійской державності, кілька років був представником Пакистану при ООН, відстоював інтереси Палестини й арабів, які проживають на цій землі.

Як ми бачимо з його біографії, Асад не був кабінетним ученим: він бував у гарячих точках, брав участь у врегулюванні конфліктів не тільки в прийомних правителів і дипломатичних колах, а й безпосередньо в польових умовах у процесі ведення переговорів зі  сторонами конфлікту, наражаючи своє життя нан небезпеку.

Це дуже цікава, яскрава, різнобічна особистість, і я сподіваюся, що українська наука належним чином оцінить його багату наукову і творчу спадщину».