Додати новий коментар

Нині багато говорять про свідоме, розважне ставлення до світу. Про те, що людина має відповідати не тільки за свої вчинки та слова, а й за життя — як своє, так і своєї країни, що кожен член суспільства має активно впливати на те, що відбувається в громаді. Але чого можна чекати від людини, за яку ціле життя, змалку, вирішували інші? Батьки — вдома, вихователі — в садочку, педагоги — у школі чи в виші... Чи стане свідомим громадянином той, кого завжди вели, і кому навіть на думку не спадає, що можна бути тим, хто сам веде або принаймні критично ставиться до певних ситуацій?

Як виховати громадянина, який не страждатиме на таку поширену, на жаль, хворобу, як утриманське ставлення до держави, до влади? Як уникнути крайнощів у вихованні, коли з надто слухняної і надто скромної дитини раптом виростає особистість з сервільною психологією, що звикла бездумно коритися наказам старших, тож пристосовуватиметься до будь-якого, навіть найлютішого тиранічного режиму — аби «вистачало на хліб», а владі, мовляв, видніше.

Інша крайність — коли дитину виховують, переконуючи в її перевазі над оточенням, і вона стає маленьким деспотом, що крокує до своєї мети просто, як то кажуть, по головах, не рахуючись з інтересами інших. Щоб уникнути перекосів і похибок, виховати активну особистість, здатну виконувати свої громадянські обов’язки, у гімназії «Наше майбутнє» намагаються прищепити учням повагу до людей, ознайомити з правилами життя в суспільстві та надати уявлення про демократичні інституції.

Дітям не просто раозповідають про парламентаризм чи місцеве самоврядування — будь-яка інформація, не підкріплена практикою, припадатиме пилом десь на дальніх поличках пам’яті. Учні гімназії «Наше майбутнє» мають змогу випробувати себе в ролі свідомих громадян, що впливають на процеси в суспільстві. І це не якісь рольові ігри — це справді працює, справжнє гімназійне самоврядування.

Наприкінці минулого тижня в гімназії обирали свого президента. Гімназійному плебісциту передували передвиборчі кампанії чотирьох претендентів. Кандидати підготували презентації своїх програм, виступали перед виборцями з промовами, намагаючись переконати не лише в перевагах саме такого плану дій, а у своїй здатності втілити в життя обіцянки та реалізувати плани.

За найвищу посаду в гімназійній республіці змагалися восьмикласники Оксана Личковська, Хайбар Аханг, Ясміна Шан та Башир Абу Руб.

Кожен учень гімназії, отримавши «бюлетень» (аркуш зі штампом гімназії) написав ім’я кандидата, що, на його думку, якнайкраще виконуватиме обов’язки президента, і опустив до імпровізованої урни. І ось після підрахунку бюлетенів визначили переможця — це восьмикласник Башир.

До речі, під час виборів розглядали не лише претендентів на посаду президента — діти жваво обговорювали й кандидатури майбутніх членів нового гімназійного «уряду»: у «Нашому майбутньому» є й свій кабмін, де відповідні міністри опікуються культурою, етикою, мораллю, фізичним розвитком і спортом, здоров’ям.