Додати новий коментар

18 квітня 2013 року Жіночий політичний клуб зібрав психологів, соціологів, журналістів, політологів, представників різних громадських організацій для обговорення теми «Насильство над жінкою: чи може світова спільнота викорінити першопричини ».

Серед запрошених були Тарік Сархан, керівник відділу з ознайомлення з ісламською культурою громадської організації «Аль-Нур», а також Ольга Фриндак, заступник голови жіночої громадської організації« Мар’ям ».

Основним предметом обговорення стала прийнята 15 березня 2013 року Генасамблеєю Організації Об'єднаних Націй Декларація ООН щодо боротьби з насильством проти жінок, яку багато хто поспішив охрестити «документом, який звільнить пригноблених мусульманок». Саме тому, на думку цих людей, мусульманські країни не поспішали підписувати документ. Проте чи так це? І чи настільки вагомим документом є Декларація, як її трактують?

Не тільки мусульмани протистоять тому, що зруйнує їх сім'ї

Усупереч поширеному штампу, не тільки мусульмани заперечували проти підписання цієї Декларації: рішучий протест висловили представники Ватикану і Російської Федерації. Не тому, що ці держави хочуть поневолення жінок, а з тієї причини, що декларація, незважаючи на свою назву, містить ряд деструктивних для суспільства пунктів.

Ольга Фриндак, мусульманка, народжена і вихована в греко-католицькій родині, у своєму виступі розвінчала стереотипи, що склалися навколо ісламського способу життя як «системи поневолення жінки»: «Обидві конфесії виховують повагу до старших, шану до батьків, збереження родини і чистоту відносин. У цьому ми дуже схожі».

Обговорюючи текст Декларації ООН щодо боротьби з насильством проти жінок, висували вимоги щодо виключення деяких норм. Щодо цього я вважаю, що у тексті є дуже багато суперечливих і неоднозначних у трактуванні положень, непритаманних традиційним моральним засадам будь-якої сім'ї, не тільки ісламської чи греко-католицької», — сказала вона.

Тарік Сархан розповів про ставлення чоловіків до жінок в ісламських країнах, про місце жінок в соціумі, про те, як закон і традиції захищають жінок від насильства.

Подібні нав'язані норми мають зворотну дію — створюють сприятливе підґрунтя для насильства

У своєму виступі директор Державного інституту сімейної і молодіжної політики Андрій Мішин підкреслив, що останнім часом ООН часто нав'язує різноманітні норми країнам-учасницям, декларуючи благі наміри і цілі. «Держави підписують і ратифікують документи, що суперечать місцевим звичаям, традиціям, релігійним віруванням, роблячи їх частиною національного законодавства і зумовлюючи цим виникнення внутрішнього конфлікту. Таким чином, наявність конфлікту створює сприятливі умови і підґрунтя для насильства, жертвами якого стають, насамперед, беззахисні жінки і діти».

«Протягом кількох поколінь радянські чоловіки нічим, крім жінки, що не володіли»

Намагаючись сформулювати основні передумови вчинення насильства щодо жінок, експерт Руху «Український вибір» Олена Маркосян зазначила, що головною причиною насильства є держава. «Закон не може захистити жінку, оскільки держава наклала обмеження на родину і жінку зокрема щодо виконання традиційних функцій виховання, освіти, формування системи родинних знань і звичаїв. Протягом декількох поколінь наші чоловіки нічим, окрім жінки, не володіли. Усвідомлення того, що жінка — не нижча істота, а рівноправний партнер, у якого може бути інший світогляд, для багатьох наших співвітчизників є неприйнятним».

Запитання без відповідей

Подібний документ, а саме Декларація про викорінення насильства щодо жінок вже приймався резолюцією 48/104 Генеральної Асамблеї від 20 грудня 1993 року. Однак навіть в ООН визнають, що оцінити його ефективність неможливо: не проводився єдиний  моніторинг дотримання або недотримання державами-членами цього документа; не здійснювалося дослідження заходів, прийнятих кожною з держав.

До фінальної, узгодженої версії 17-сторінкового тексту нинішньої Декларації вільний доступ відсутній. Про положення, що увійшли до тексту документа висновки можна робити лише з уривків прес-релізів. Зокрема відомо, що з документа все-таки виключено положення щодо сексуальної орієнтації жінок і чоловіків, захисту прав сексуальних меншин; пом'якшено окремі формулювання щодо заборони абортів... Проте водночас немає інформації про виключення вимоги про надання дівчатам підліткового віку повної свободи вибору статі і сексуального партнера, забезпечення їх контрацепцією і консультування щодо її застосування.

Викорінення насильства в західній культурі передбачає усунення всіх видів природних відмінностей між чоловіками і жінками щодо ролей (призначень) і законів. Згідно з уявленнями цих держав, насильство означає нерівність у законах одруження, наприклад, багатоженство, період очікування (ідда), який триває після розлучення, опікунство і шлюбний майновий подарунок (махр), а також утримання чоловіком своєї сім'ї. Все це, на їх думку, вважається насильством, яке необхідно припинити.

«Наношу користь, завдаю добро»

Але чи стануть суспільства, які звикли регулювати своє життя іншими нормами і орієнтуватися на інші цінності, сліпо виконувати «вказівку зверху»? Адже очевидно, що розробники документа не врахували проблему, наприклад, таку, що ця декларація не здатна викорінити поширені випадки багатоженства, але визначить для других, третіх, четвертих дружин статус співмешканок і позбавить дітей права називатися народженими у законному шлюбі.

І ця проблема — одна з багатьох, які виникнуть у мусульманських країнах. Нав'язлива ж пропаганда статевих зв'язків і контрацепції в підлітковому віці  руйнує моральні основи не тільки мусульманського, а й християнського суспільства і засвідчує наявність лобіювання інтересів виробників контрацептивів різних видів, які, якщо бути відвертими, не завжди корисні і безпечні для юної дівчини. У цьому контексті згадується саркастичний перефраз: «завдаю користі, вчиняю добро».