Косити цвіт нації — звичайна практика більшовиків

23 лютого в Національному музеї літератури України відбувся вечір пам’яті Номана Челебіджихана — кримськотатарського духовного, громадського та політичного лідера, по-звірячому вбитого більшовиками 99 років тому. Захід спільно з музеєм організували й провели ВАГО «Альраід», Ісламський культурний центр Києва, Центр культури та ремесел «Тамга» та громадська організація «Ель-Чебер».

У програмі, крім розповідей про життя, творчість, духовний і політичний шлях Челебіджихана, була його поезія кримськотатарською (з перекладом українською) та показ кінострічки «Алім» (чорно-білий німий фільм 1926 року, що оповідає про легендарного кримськотатарською народного месника).

А ще в музеї діє експозиція декоративно-прикладного мистецтва кримських татар — як стародавніх зразків, так і сучасних виробів у тих самих техніках. Виставка триватиме до 26 лютого.

Коран і молитву-дуа за Номаном Челебіджиханом і всіма замордованими радянським режимом читав муфтій Духовного управління мусульман України «Умма» Саід Ісмагілов. Символічність обраних муфтієм аятов (Коран, 2:152–157) підкреслив заступник глави ВАГО «Альраід» Сейран Аріфов: у цьому уривку Всевишній закликає людей не вважати за мертвих тих, хто загинув за праве діло, боронячи свою віру, свій народ, землю, обстоюючи справедливість. І поки Номана Челебіджихана згадують, вивчають його спадщину, він буде живий у наших серцях і наших ідеях.

Голова Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров зазначив, що косити цвіт націй — звичайна практика більшовиків, і поділився цікавим спостереженням. Річ у тім, що від моменту повернення кримських татар на батьківщину вони почали регулярно збиратися на жалобні заходи коло стін будівлі в Севастополі, де колись була в’язниця, що в ній 23 лютого 1917 року закатували, по-звірячому вбили, а потім розітнули та скинули в море Номана Челебіджихана. Такі заходи робили аж до окупації Криму Росією.

«І коли там почали збиратися кримські татари, то росіяни, що жили в цьому місті десятиліттями, підходили й питали, що це за будівля, і що це за акція — бо там ніколи, жодного разу нічого не провадили. І це дивно, бо в цій в’язниці замучили не тільки Челебіджихана, але й багатьох представників російської інтелігенції. Навіть прикро, що їхню пам’ять ніхто не приходить ушанувати».

А в тому, що Челебіджихан справді був цвітом нації, сумнівів немає — про це красномовно свідчить його біографія. За словами історика Ґульнари Бекірової, будь-який народ має особистостей, відомих кожному його представникові. Вони консолідують і символічно цементують етнос, надихають його на боротьбу й творення, дозволяють йому зберегтися навіть у найскладніші часи... Для кримських татар така вагома постать — Номан Челебіджихан, муфтій Криму, один з організаторів I Курултаю кримськотатарського народу, голова уряду Кримської Народної Республіки, створеної 1917 року; поет, письменник.

«Арешт муфтія кримські татари вважали, сказано в „Известиях Комитета Бакинских мусульманских общественных организаций“ від 20 серпня 1917 року, за „неймовірне насильство над своїм розумом, совістю, бо в свідомості народу муфтій не тільки лідер народного руху, але передусім він, народний обранець, уособлює народну совість, гордість, свідомість“.

Яка ж велика була в народі повага та любов до цієї, ще молодої (йому було тоді лише 32 роки), людині!»

Відомий кримськотатарський кераміст і художник Рустем Скібін, що заснував громадське об’єднання «Ель-Чебер» і був одним із фундаторів Центру культури та ремесел «Тамга», розповів про експонати виставки та їхній зв’язок з особистістю Челебіджихана:

«Він мріяв про державність для кримських татар, про розвиток культури, мистецтва, науки. Одначе всі роки по його загибелі наш народ підпадав під усякі переслідування, а нашу культуру планомірно знищували. Отже тепер ми намагаємося відновити й зберегти цю спадщину, душу народу. Ці артефакти — як із моєї особистої колекції, так і з інших збірок моїх знайомих. Вони показують зв’язок поколінь, який удалося зберегти, попри на всі випробування — тепер ми знову навчилися робити такі самі речі в тих самих техніках, що й наші предки».