«З різних боків хустки»: думки мусульман та особистий досвід мусульманок на День хіджабу

Минулої неділі День хіджабу відзначали одразу в трьох містах України: Києві, Одесі та Сумах. Дівчата й жінки розповіли не тільки про значення хіджабу для мусульманки, що додержує своєї релігії, але й поговорили про традиційні костюмах різних народів і сучасну моду, а також поділилися особистим досвідом носіння хустки та закритого одягу в немусульманському суспільстві.

У Києві захід почали з читання аятів Корану, що велять вірним жінкам покриватися (33:59, 24:31). Чи обмежує це потенціал жіночої самореалізації? Зовсім ні, і багато мусульманок уже демонструють це особисто: здобувають наукові ступені, досягають успіхів у бізнесі та громадській роботі, посідають державні посади та займаються міжнародними проектами. І, щоб не бути голослівними, кілька таких прикладів показали в презентаційному ролику.

Одначе, крім «погляду зсередини», цікавий ще й погляд збоку: недавно молоді мусульмани Києва зробили соцопитування на вулицях столиці, де цікавилися думкою киян і їхнім ставленням до покритих дівчат і жінок. Мусульманки перебували неподалік від інтерв’юера як живий приклад. Виявилося, що більшість респондентів ставляться до цього або позитивно, або скоріше позитивно; деякі навіть вітали б, якби такий образ став загальною модою.

Крім лекцій, презентації, майстер-класів різних способів зав’язування хустки та розпису хною, показу мод, на гостей вечора чекала вікторина, де можна було виграти сувенір на пам’ять, а ще солодкий стіл.

В ІКЦ Одеси тематичний захід мав три частини: розглянули шаріатські норми, що визначають загальні вимоги до жіночого одягу, обміркували останні новини світу моди (світові бренди почали регулярно показувати в своїх колекціях одяг для мусульманок), а також поговорили про традиційний одяг у різних країнах світу.

Жінки-мусульманки — і ті, хто носить хустку в повсякденному житті, і ті, хто не зважився на це з різних причин — поділилися особистими історіями про проблеми та перешкоди, що мусили подолати заради свого права виглядати відповідно до настанов свого віровизнання. Когось одразу зрозуміли та прийняли, а хтось мав боротися за це. Були й жінки, що самі годуючи родину, не можуть носити хустку через загрозу втратити роботу. А хтось мусив написати заяву про звільнення та знову підкорювати кар’єрні сходинки з найнижчих, додатково беручись навіть до чорної роботи.

Жінки, що недавно почали додержувати норм Ісламу, охоче фотографувалися: спочатку без хустки, а потім в хустці (пов’язати який їм допомогли на майстер-класі, відповідно до побажань кожної) — було цікаво побачити себе «до і після». І, звичайно, вікторини, частування та живе спілкування доповнили цей вечір.

У Сумах близько чверті гостей заходу становили немусульманки, проте віровизнання не було критерієм не тільки для відвідування, але й для отримання подарунків: організатори подбали, щоб подарунковий набір — хусточку, брелок і брошуру про хіджаб — отримали всі.

Прикладом для обговорення шаріатських вимог до одягу жінки були зовсім не екзотичні наряди далеких країн, а рідне, близьке й зрозуміле — традиційний український жіночий костюм із неперевершеними регіональними варіаціями. І, звичайно, окремо зупинились на різних типах головних уборів, за якими можна було дізнатися не тільки про сімейний статус жінки, але її соціальне становище, місце пробування, заможність родини та хист до рукоділля.

Теорію підкріпили практикою: охочі могли взяти участь у майстер-класі з різних способів зав’язування хусток і шалів, а як елемент екзотики — розпис рук хною. Приємна дружня атмосфера, сердечні розмови та частування так сподобалися гостям, що розійшлися аж за шість годин, коли на вулиці було зовсім темно.