Add new comment

В ісламських культурних центрах Всеукраїнської асоціації «Альраід» тривають заходи, присвячені Всесвітньому дню хіджабу, і цього разу свої двері відчинили для охочих ознайомитися з культурою носіння жіночих головних уборів ІКЦ Вінниці та Одеси.

У Вінниці вечір відкрили розповіддю про християнську та мусульманську традиції покривати голову, оголошені за радянських часів «пережитком минулого» — так само як і релігія, згуртованість сімей та багато іншого.

Христина Слободянюк — українка, що прийняла Іслам — розповіла, що не відчула себе обмеженою. Навпаки, було непередаване відчуття свободи від оцінювання її тіла іншими людьми. Крім того, за її словами, стало простіше контролювати себе, щоб жити згідно зі своїми цінностями: коли на тебе дивляться як на певного «посла Ісламу», починаєш справді замислюватися, чи правильно поводишся, чи добра до людей та про багато інших речей.

Запрошений експерт-краєзнавець Наталія Шпак-Косаківська пояснила, що вперше хустку українській дівчинці зав’язували вже в чотири роки хресні батьки, влаштовуючи з цього особливу подію. А вже коли дівчина виростала й виходила заміж, хустка ставала її обов’язковим аксесуаром — без нього навіть декому з родичів на очі показатися було непристойно. Наталія провела майстер-класи з традиційних способів зав’язування українських хусток — це дуже оцінили іноземні студентки-мусульманки, що навчаються в Україні. Дівчата навіть позичили кілька хусток, щоб сходити на пари в українському образі. Українки-християнки так само охоче вчилися у мусульманок різних способів зав’язування хусток і шалів.

Того ж дня в ІКЦ Одеси відбувся конкурс костюмів, де 14 учасниць презентували різноманітні образи: від традиційних народних костюмів до сучасного одягу. Були навіть казкові герої!

Дівчата хотіли показати, що, навіть дотримуючись скромності в одязі, можна створити цікавий, елегантний та сучасний образ. Що хустка не тільки не псує всього ансамблю, а й може зробити його оригінальніше.

Кожна учасниця показала свій костюм і розповіла його коротку історію: комусь він дістався від родичів, хтось вигадав і створив його сам. Тут були і традиційне узбецьке весільне вбрання, і палестинська вишита сукня, і навіть образ принцеси Рапунцель.

І, звичайно, наприкінці кожного з заходів на всіх чекало частування.