Міжрелігійна дитяча дружба

Як з користю і весело провести час маленькому мусульманину? Звичайно, вирушити до спеціалізованого табору! Додайте до цього ще й красу Закарпаття, насичену програму, передбачену спеціально для дітей, хорошу компанію —  й отримаєте ісламський дитячий табір «Дружба», проведений минулого тижня в містечку Усть-Чорна на заході України.

Для громадської організації «Ан-Нур» це був перший досвід проведення такої масштабної роботи поза межами столиці. Незважаючи ні на що, організатори впоралися успішно.

Той факт, що табір функціонував у надзвичайно усамітненому місці серед карпатських гір, де діти постійно перебували в товаристві один одного, допоміг їм швидко адаптуватися і стати справжніми друзями. Що, загалом, виправдало однойменну назву табору.

Ігри і діалог

Крім веселих спортивних забав на свіжому повітрі таких як, наприклад, стрільба з лука й арбалета, справжні бої на іграшкових мечах, змагання на швидкість і витривалість, учасникам табору було запропоновано інтенсивну навчальну програму про іслам, що складається з лекцій і практичних занять.

Діти навчилися правильно робити ритуальне обмивання, здійснювати молитву, вивчили по кілька сур з Корану. Крім того, шейх-хафіз ісламського культурного центру Києва Хайдар  Аль-Хадж пояснив дітям помилки, що допускають під час здійснення молитви; розповів про важливість своєчасного поклоніння, необхідність шанобливого ставлення до батьків й інші фундаментальні основи ісламу.

Більшість занять проводилися у формі гри, а також у форматі відкритого діалогу, що сприяло кращому засвоєнню матеріалу і розумінню змісту уроків на прикладах.

«З ними цікавіше спілкуватися, ніж з іншими дітьми»

Окрім дітей з мусульманських сімей, у таборі взяв участь Андрій — хлопчик з християнської сім'ї, онук одного з водіїв автобусів, що доставили цю дружну компанію з Києва до Закарпаття. Хлопчик висловив бажання взяти участь у роботі табору, тому що діти-мусульмани «дуже хороші друзі»; дід і адміністрація табору не заперечували. «Діти звичайнісінькі, такі ж, як усі. Тільки у них віра інша. А ще вони менше часу проводять сидячи за комп'ютерами —  з ними цікавіше спілкуватися, ніж з іншими дітьми. Вони більш товариські. Мені тут дуже сподобалося, шкода виїжджати», зауважив Андрійко.

Найголовнішим висновком, який зробили і учасники табору, і організатори, і вожаті, є те, що час проведено весело і пізнавально — отже, не даремно. Під час повернення до Києва діти постійно обговорювали свої плани на наступний табір, який з волі Всевишнього відбудеться вже в майбутньому році.